Воронкін О.С. Фасетна класифікація інформаційно-комунікаційних технологій навчання студентів вишів / О.С. Воронкін // Інформаційні технології – 2015 : зб. тез II Української конференції молодих науковців (м. Київ, 28-29 травня 2015). - С. 16-18.
Фасетна класифікація інформаційно-комунікаційних технологій навчання студентів вишів
Воронкін О.С.
Державний заклад „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, м. Старобільськ
Проблема класифікації інформаційно-комунікаційних технологій навчання (ІІКТН) належить до найбільш важливих і неоднозначно вирішуваних. У широкому розумінні, класифікація – це система супідрядних понять (класів, об’єктів) будь-якої галузі знань, що представляється у вигляді схем (таблиць) і використовується як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів, а також для точного орієнтування в різноманітті понять або відповідних об’єктів.
Спроби розробити класифікацію технічних засобів навчання, навчаючих машин, ІКТ, інформаційних систем, програмних засобів робилися на протязі їх еволюційного розвитку та використання у навчальному процесі. Таких класифікаційних рішень дослідниками запропоновано величезну кількість в залежності від аспектів розгляду та виявлених ознак. У той же час жодна із них не може бути вичерпною.
Праць, присвячених класифікації ІКТН нами виявлено не було. Все це зумовлює необхідність розробки такої класифікації, яка б узагальнювала основні психолого-педагогічні концепції навчання та відображала сучасні реалії застосування ІКТ у навчальному процесі вишів. На думку Ю. Машбиця, найбільш суттєве обмеження у спробах створити наукову класифікацію ІКТН пов’язане з тим, що автори подібних класифікацій прагнуть знайти для них одну основу. Найголовніша вимога до класифікації полягає в тому, що вона має бути багатоаспектною, оскільки технологія навчання включає різноманітні способи реалізації [1]. Саме тому перспективним для подальшої систематизації ІКТН ми вважаємо фасетний метод класифікації, який припускає паралельний поділ множини об’єктів на незалежні класифікаційні угруповання. У даному дослідженні ми дотримуємося терміна „ІКТН” у визначенні П. Образцова – „дидактичний процес, організований з використанням сукупності принципово нових засобів і методів опрацювання даних (методів навчання), які впроваджуються у системи навчання й являють собою цілеспрямоване створення, передачу, зберігання й відображення інформаційних продуктів (даних, знаній, ідей) з якнайменшими витратами та у відповідності до закономірностей пізнавальної діяльності учнів”.
Узагальнюючи теоретичний і практичний досвід систематизації технологій навчання та ІКТ в освіті, пропонуємо власну класифікацію ІКТН, яка виокремлює декілька підстав: а) технологія організації навчального процесу: предметно орієнтована; особистісно орієнтована; партнерська (технологія співробітництва); б) психолого-педагогічна концепція: біхевіористська; прагматистська; когнітивістська; конструктивістська; коннективістська; в) студент: об’єкт навчального процесу; суб’єкт навчального процесу; активний творець свого знання з психологічними особливостями; самостійний творець свого знання, який бачить міжпредметні зв’язки; г) викладач: оператор дидактичних засобів; керівник; помічник (наставник); співучасник; д) принцип: поведінка – це реакція на стимули; навчання через практику; студент – активний творець своїх знань.
Схема, що відображає зв’язок технологій організації навчально-виховного процесу з основними психолого-педагогічними концепціями, представлена в роботі автора [2, с. 30]. Так, біхевіоризм дав поштовх до створення системи програмованого навчання. Прагматична педагогіка вперше привернула увагу викладачів до особистості учня. Під її впливом почалося впровадження в навчальну роботу методу проектів, „навчання через практику”. Когнітивізм дозволив поглянути на процес навчання з погляду теорії про перетворення інформації в мозку людини. Конструктивізм поставив студента в центр навчального процесу, де той самостійно ставить питання, проводить дослідження і робить висновки. Конектівізм спрямований на створення і підтримку мережних соціальних зв’язків (які є тимчасовими і дуже гнучкими). Оцінювання в конективістській педагогіці поєднує в собі оцінювання як викладачем і колегами, так і саморефлексію.
Запропонована класифікація представляється корисною, тому що вона дозволяє упорядкувати численні і, в значній мірі, різнорідні явища, від яких залежить ефективність технологій навчання. Класифікацію можна покращувати (доповнювати) із додаванням нових фасетів, наприклад, таких як: форма навчання (очна, заочна, дистанційна); форма навчальної діяльності (лекція, практика, семінар, консультація, практичне та лабораторне заняття); метод навчання (інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемне викладання, частково пошуковий, дослідницький); тип навчання (формальне, неформальне, інформальне, соціальне навчання); тип аудиторії (абітурієнти, студенти, викладачі, адміністрація навчальних закладів); рівень охоплення аудиторії (індивідуальний, груповий, колективний, масовий); завдання застосування (навчання, профорієнтація, дозвілля, викладання); технологія використання (локальна, глобальна / мережна, комбінована); форма взаємодії викладача та учня (синхронна, асинхронна) тощо.
Список використаних джерел
1. Машбиц Е. И. Психолого-педагогические проблемы компьютеризации обучения / Е. И. Машбиц. – М. : Педагогика, 1988. – 192 с.
2. Воронкін О. С. Основи використання інформаційно-комп’ютерних технологій в сучасній вищій школі : навч. посіб. / О. С. Воронкін. – Луганськ : Вид-во ЛДІКМ, 2011. – 156 с.
| 
