Незаперечним фактом є те, що рівень розвитку сучасного суспільства визначається його інтелектуальним потенціалом, володінням інформацією, здатністю засвоювати та якісно використовувати нові знання, нові електронні системи спілкування та ін. При цьому природним базисом сучасного суспільства є перш за все освіта та її процес модернізації.

До 90-х рр. XX століття освіту розуміли як результат засвоєння систематизованих знань, вмінь та навиків, необхідну умову підготовки людини до життя та праці. Ця трактовка в декількох змінених варіантах присутня майже в усіх підручниках і навчальних посібниках з педагогіці. Починаючи з середини 90-х рр. зміст і значення поняття «освіта» починає змінюватись у напрямку «глобалізації». На основі робіт В. М. Зелінченка, Б. С. Гершунського, Ф. Ш. Терегулова можна зробити слідуючи висновки – відбувається переосмислення поняття освіти, її ролі, значення і функцій, підвищується соціальна роль освіти, від її спрямованості, ефективності багато в чому визначаються перспективи розвитку цивілізації, все це необхідно враховувати в практиці, особливо при організації інноваційної діяльності.

Історично в різних країнах під терміном «дистанційне навчання» розуміли так зване кореспондентське навчання, коли малось на увазі існування всіх форм навчання на відстані від навчального закладу. Так, Університет Лондона (1836 р.), Університет Чикаго (1892 р.) і Університет Квінсленд (1911 р.) були першими навчальними закладами, які запровадили кореспондентське навчання у вищих навчальних закладах. У колишньому Радянському Союзі, в тому числі в Україні, з кінця 1920-х рр. різновид такого навчання був відомий під назвою заочне навчання. Період кінця 60-х – начала 70-х рр. став найбільш плодотворним в теоретичному осмисленні дистанційної освіти. В ці роки були закладені основи головних концепцій дистанційної освіти, які отримали згодом розповсюдження у світі та стали предметом дискусій. Так у центрі уваги вчених виявились: теорії індустріалізації; автономії і незалежності навчання; взаємодії і комунікації. 

Процеси глобалізації сьогодення диктують необхідність впровадження інновацій у сфері знань. За останні роки практично всі країни проводили різні за змістом і масштабами реформи національних систем освіти, вкладаючи в це величезні кошти. Зміна паперових носіїв інформації на електронні дозволила створити системи навчання нового покоління, нормалізувати й розмістити дані в локальних мережах. З появою глобальних мереж і розвитком Інтернету з'явилася можливість розширити кількість користувачів. Цей етап вніс корективи до нового підходу щодо форми подання інформації, розробки багаторівневої підтримки інформаційних даних. Дана тенденція у свою чергу поставила нові завдання, пов'язані із стрімким ростом кількості доступної інформації, і виявила необхідність нового підходу до редагування загальнодоступної інформації, її пошуку й відбору.