Явоненко М.В.,

м. Чернігів, 2008р.

Історія розвитку всього людства – це послідовність творчих актів створення духовних та матеріальних цінностей індивідуального та суспільного значення. Творчий (інтелектуальний та художній) потенціал людей є рушієм прогресу суспільства. Уявимо на мить, що творчість знакла – і враз постане жахлива картина рутинної діяльності, яка зупиняє процес розвитку кожної особистості і людства вцілому.

Питання про феномен творчості та креативності, їх особливості, механізми творчого процесу, виявлення і розвиток творчої обдарованості ще й на сьогодні недостатньо вивчені.

Загальноприйнятими є твердження, що творчість – це діяльність, яка породжує якісно нове, корисне, що ніколи раніше не існувало. Здатність до творчості є умовою орієнтації людини у швидкоплинних процесах у світі, умовою не тільки адаптації до них, а й власної життєтворчості. Повсякденне життя доводить, що у складних сучасних умовах, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творчо обдарована, гнучка, здатна до генерування і використання нових ідей і задумів, нових підходів.

Особливий інтерес становить проблема художньої творчості і обдарованості, оскільки вона інтегрує креативний, естетичний та духовний напрями розвитку особистості в одній площині – художньо-творчій, що дає широкі можливості для повноцінного виховання зростаючого покоління.

Дослідники дитячої художньої творчості і обдарованості стверджують, що дискусійними залишаються питання про співвідношення логічних та інтуїтивних процесів у творчій діяльності, про домінуючу роль задатків та соціального середовища у становленні і розвитку творчої обдарованості тощо (Н.С.Лейтес, О.О.Мелік-Пашаєв, В.О.Салєєв та ін.).

Сучасні філософські, психологічні дослідження торкаються також питань про «божественну» природу творчості як прояв інсайту, осяяння, проникнення в інший вимір нашого буття, які йдуть всупереч загальноприйнятим ідеям, концепціям, постулатам, побудованим у контексті матеріалістичного світогляду.

Отже, мета нашого дослідження – розглянути деякі аспекти питання про сутність художньої творчості, висвітлити певні шляхи, умови виявлення та розвитку художньої обдарованості дитини на сучасному етапі розвитку освіти.

Як відомо, художня творчість має величезний розвивальний потенціал, оскільки вона, як і мистецтво, допомогає дитині війти у єдиний потік світової культури, відчути себе її відповідальним нащадком, зберігачем і творцем, залучитися до вищих та вічних цінностей людства. Однак, майже всі шкільні дисципліни спрямовані на розвиток інтелектуальних якостей дитини. І тільки гуманітарн-художній цикл предметів здатний врівноважувати цей перекіс, пробуджуючи в дитині увагу до світу і до багатого змісту художніх творів.

Слід підкреслити, що дослідники художньої творчості наголошують на суттєвих її відмінностях від інтелектуальної творчості (А.А.Адаскіна, О.О.Мелік-Пашаєв, З.Н.Новлянська, Н.Ф.Чубук та ін). Специфіка досліджень художніх творчих здібностей дітей полягає у тому, що привертає увагу в першу чергу те, яким неповторним емоційно-ціннісним та асоціативним змістом наповнює автор свій твір, а не вміння дитини генерувати ідеї, гнучкість поводження з ними, оригінальність продуктів її творчості, як у дослідженні загальних творчих здібностей.

Розберемося, що ж таке творча обдарованість і художня зокрема. Психологічна енциклопедія дає таке тлумачення обдарованості – «це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою успішного виконання конкретної діяльності» [2, с.228].

Обдарованість дитини (у традиційному розумінні цього слова) іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини [1].

Художню обдарованість дитини можна визначити як її бажання і здатність створювати виразні образи засобами певного виду мистецтва (образотворчого, музичного, літературного, театрального тощо).

Водночас слід сказати, що існу декілька підходів до тлумачення дефініції «художня обдарованість». Її використовують у двох значеннях – як загальновікової художньої обдарованості та індивідуальної (О.О.Мелік-Пашаєв). Як відомо, дошкільний і молодший шкільний вік – сензитивний період для прояву художніх здібностей. Діти в цей період від природи володіють чистим поглядом на світ, живою емоціqною реакцією та свіжістю естетичних почуттів, здатні до самореалізації, оскільки є носієм творчого, фантазійного початку.

У таких сприятливих обставинах на фоні розквіту загальновікової художньої обдарованості обов’язково виокремляться, швидше знайдуть себе ті діти, які мають індивідуальну обдарованість, хто, можливо, народжений, щоб реалізувати свій потенціал саме у мистецтві, а не в іншій сфері людської діяльності.

Для того, щоб помітити і підтримати таку дитину, може знадобитися певна педагогічна зіркість. Адже учень не обов’язково буде робити теж саме, що і інші, тільки краще. Може навіть трапитися, що його роботи будуть програвати на фоні інших, тому що він мимовільно ставить перед собою більш глибокі, складні змістові задачі, для рішення яких у нього поки ще немає достатніх засобів. Головною ознакою обдарованості можуть стати не наявність досягнень, а стійка потреба у заняттях мистецтвом. Як казав видатний письменник ХХ століття Томас Манн – «Талант – це потреба». Потреба втілювати в образах, «довіряти» образам найбільш важливий, ціннісно значимий зміст свого життя.

Як правило, таким дітям властива емоційна чутливість, увага до внутрішнього світу інших людей, вони мають багатий емоційно-асоціативного досвід, розвинене образне мислення, схильність до фантазування. Художньо обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо).

Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість.

Сумним є той факт, що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвий шлях 400 видатних людей, виявили, що 60% з них мали в школі значні труднощі, важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівень знань. Нерідко художньо обдарована дитина не знаходить розуміння ні педагогів, ні однолітків [1, с.228].

Водночас слід зауважити, що в тому віці, коли «кожна дитина-художник», у педагога немає виняткової потреби розрізняти родову та індивідуальну художню обдарованість. Відомий дослідник художньої обдарованості О.О.Мелік-Пашаєв застережує, що непотрібно і навіть шкідливо виявляти «особливо обдарованих» дітей, нав’язувати їм професійне майбутнє. Це не означає, що художні здібності всіх дітей прирівнюються, однак не слід намагатися за допомогою примітивних тестових методик форсувати розвиток обдарованості, порушуючи природній хід дитячого життя. Потрібно зовсім інше – дати дітям найпростіше і головніше для художнього розвитку: пробуджувати і підтримувати увагу до світу, стимулювати художню уяву, здібність створювати виразні образи, робити усвідомлюваними задуми, почуття, оцінки самої дитини. Допомагати отримувати виразні можливості з художнього матеріалу – кольору, інтонації, жесту, слова. Важливим є створення для всіх дітей, незалежно від рівня розвитку їх здібностей, оптимальні умови для розкриття їхнього потенціалу.

Якщо ми звернемось до спадщини видатних педагогів, то знайдемо чимало доказів такої точки зору. Зокрема, В.Сухомлинський виховував звичайних, а не художньо обдарованих дітей. Він стверджував, що всі діти потенційно здатні до творчості. Дитина – людина, найбільш відкрита, близька до світу прекрасного. Інтуїтивно вловлюючи глибину духовного, налаштована на незвичайне та дивовижне, дитина вносить у процес сприймання додаткове естетичне забарвлення, що робить осягнення дійсності теж творчим процесом. Музика — уява — фантазія — казка — творчість — це той шлях, по якому, за В.Сухомлинським, іде розвиток духовних сил дитини. І звернення до емоційного світу дитини сприймалося ним як сходинка у пробудженні розуму, свідомості, зацікавленого ставлення до творчої праці [4, с.338].

Погляди Ш.Амонашвілі підтверджують ці гуманістичні переконання. Він визнає, що всі діти – активні істоти, діяльні мрійники, що тягнуться до перетворень, творчості. Необхідно створити їм організоване середовище, тільки не таке, яке погрожує пальцем, нагадує про наслідки, читає моралі, а таке, що організовує і спрямовує їх діяльність. Необхідно бачити себе в дітях, щоб допомогти їм стати дорослими; слід cприймати їх як повторення свого дитинства, щоб зростати самому; слід, нарешті, жити життям дітей, щоб бути гуманним педагогом.

Власний досвід роботи з дошкільнятами та молодшими школярами переконує нас у тому, що діти дійсно мають від природи могутній потяг до творчості і за умов створення емоційно комфортного та розвивального середовища кожна дитина може піднятися на більш високий щабель власних досягнень у сфері художньої творчості.

Для дітей важливою є підтримка дорослих, позитивна оцінка їх здатності бути співпричетним до всього у світі. Художньо обдарована дитина сприймає світ як частинку себе: відчуває колір, звук, співпереживає героям, розуміє їх почуття, потреби, співчуває їм, співіснує з ними, а не сприймає світ механічно.

Завершуючи, наголосимо, що ранній повноцінний досвід художньої творчості необхідний кожній нормальній людині, що розвивається, незалежно від міри його особистої обдарованості та від подальшої професійної долі. І знов повторимо відому аксіому: щоб виховати творчу особистість, вчитель сам має бути творчою, чутливою, здатною до емпатії людиною. Слід пам’ятати, що розуміти та підтримувати дитину – значно важливіше, ніж повчати і вказувати на помилки. Тільки гуманний вчитель зможе здійснювати повноцінне виховання розумних, духовних та творчих громадян нашої країни.

Література

1. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. – К.:Академвидав, 2006. – 456с.
2. Психологічна енциклопедія /Автор-упорядник О.М.Степанов. – К.: „Академвидав”, 2006. – 424 с.
3. Савенков А.И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 220с.
4. Сухомлинський В.О. Виб. тв: В 5-ти т. – К.:Рад. школа, 1977. – Т.4. – 640с.