На початку ІІІ тисячоліття в усьому світі відбувається переосмислення ціннісних орієнтирів і стратегій людського буття, а отже, і цілей освіти. Глобалізований світ з його високим динамізмом змін, непередбачуваністю майбутнього, інтенсивним зростанням високотехнологічних виробництв та екологічною кризою висуває нові вимоги до людини: особистість має бути не лише "знаючою”, а в першу чергу активною, духовною, творчою, мобільною, гнучкою, здатною швидко реагувати на зміни, бути відповідальною за своє життя та життя своєї країни [1, с.8]. У зв’язку з цим посилюється роль духовної та творчої еліти нашої країни, активізуються пошуки шляхів, технологій, методик розвитку дитячої обдарованості,  творчих здібностей зростаючого покоління.

Чи готує школа еліту – людей, здатних до творчого сприйняття світу; соціально активних та ініціативних; які вміють критично та оригінально мислити; здатні до емпатії, розуміння позиції, поглядів іншого; зі стійким потягом до самовдосконалення та самоосвіти протягом життя?

Відповідь буде очевидною. Попри значні позитивні результати модернізації сучасної системи освіти (посилення творчої складової змісту освіти, створення інтегрованих курсів, варіативних підручників, впровадження компетентнісного підходу до навчання, застосування інноваційних технологій навчання та ін.), сучасна школа має низку проблем, певних граней педагогічної теорії і практики, що потребують шліфування, а то і повної трансформації.

Назвемо деякі проблеми школи – ті, що стають на заваді плеканню нової еліти та перетворюють освіту на «підготовку до минулого життя», гальмують процес розвитку духовних творчих особистостей в Україні.

1.                       Школа дає великий обсяг непривабливої для дитини інформації, використовує репродуктивні методи навчання, привчає до шаблонності у виконанні завдань, що призводить до спаду енергетичного тонусу дитини, занурення у дрімотний стан та зниження активних процесів мислення, зокрема духовно-творчих.

2.                       Будь-яка спонтанність часто підлягає жорсткій критиці, від дитини вимагається патологічної слухняності та відповідності трафаретам "гарного учня”. Такі "гарні учні” дуже подобаються більшості вчителів – вони зручні у "користуванні”, покірні, не задають зайвих питань, не проявляють глибоких почуттів, у них немає проблем, вони в усьому добрі виконавці. Єдина проблема таких зручних дітей – їхня безпорадність та непристосованість до сучасного динамічного світу, в якому виживають та який власне творять лише самостійно мислячі творчі індивіди.

3.                       У жодній програмі не окреслено завдання "вчити дитину вірити у власні сили”. Народна мудрість стверджує, що віра відкриває двері. Якщо людина вірить у те, що вона нетворча – для неї закриті двері у творчість. Якщо вона повірить у свої сили і навчиться працювати натхненно, то може стати справжнім творцем свого життя, ініціатором суттєвих змін у суспільстві.

Слід зазначити, що сучасна школа й досі рухається за інерцією по траєкторії, визначеній радянською науковою парадигмою, шкільний ландшафт у стилі "ретро” виглядає майже так само, як і на початку індустріальної епохи. Водночас найважливішим, з нашого погляду, є те, що дитину не готують до реалій сучасного глобалізованого світу, вирощують не творця свого життя, не рушія прогресу, а своєрідну "енциклопедію знань”, не вчать здобувати інформацію, оперувати знаннями, не формують досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу.

Окреслені проблеми не є новими, однак і досі залишається багато невирішених питань, а головне, школа так і не спрямувала вектор на нові пріоритети, проголошені в освіті – як і раніше репродуктивна діяльність складає основну частину дорогоцінного шкільного життя, недостатньо уваги приділяється проблемам духовного становлення школяра.

На нашу думку, великі можливості у покращенні ситуації в сучасній школі, зокрема у початковій ланці, має організація повноцінної творчої діяльності учнів, впровадження технологій розвитку художньо-творчих здібностей дітей, що сприятиме духовному та творчому відродженню нації.

Отже, мета дослідження – розглянути деякі аспекти питання про сутність та функції художньої творчості, визначити структуру художньо-творчих здібностей молодших школярів, висвітлити шляхи їх розвитку як передумову становлення майбутньої духовної еліти нашої країни.

Як відомо, згідно теорії еліт (І. Моска, В. Парето і Р. Міхельс), будь-яке суспільство поділяється на вибрану меншість - активну керуючу творчу верхівку (еліту) і більш пасивну масу. Еліта, як правило, виконує такі функції:

·  виступає гарантом вертикального (з покоління в покоління) передання нагромадженого людством і нацією інформації, що забезпечує ідентичність народу;

·  є носієм і генератором нової інформації (примноження знань і соціального інтелекту, наукового потенціалу тощо), необхідної для здобуття більш високого рівня розвитку;

·  є творцем, провідником нації на шляху поступу, розвитку;

·  є ініціатором поширення вітчизняного досвіду і знань, їх інтеграції до світового інформаційного простору;

·  виступає головним репрезентантом нації, народу в системі світового співтовариства [10, с.3].

Для еліти характерна новаторська роль у своїй галузі, авторитет і популярність. Особливо цінною якістю для "обраних” є їх відкритість, спрямованість їх діяльності на максимальний суспільний результат, авторитет і популярність, новаторська роль у своїй галузі.

Таким чином еліта відіграє велику роль у розвитку держави, а отже, важливим є питання впливу на формування майбутньої української еліти, добір адекватних методів, засобів, шляхів духовно-творчого розвитку дітей.

Безперечно достойним уваги українських дослідників є японський досвід формування національної еліти, що починається з навчання обдарований дітей. Результати цілеспрямованого розвитку творчих здібностей юних громадян дає державі великі дивіденди – обдарована еліта японської нації створює унікальні технології, що забезпечують економічний, науковий та культурних прогрес країни.

Унікальні можливості всебічного розвитку особистості, на нашу думку, містить у собі художньо-творча діяльність дітей, яка дозволяє гармонійно поєднувати логічні та інтуїтивні процеси, важливі для психічного та духовного здоров’я. Художня творчість, яка виникає в зоні безпосереднього чуттєвого контакту людини з оточуючим світом (М.М.Бахтін, Л.С.Виготський, О.Г.Ковальов та ін.), удосконалює здатність бачити, споглядати, відчувати, дає свободу грі фантазії, уявлення, образного мислення, нагадує про гармонії, недосяжні системному аналізу, активізує прояви інтуїції. [14, с. 77].

Художньо-творчі здібності розглядаються більшістю дослідників як здатність до творчості засобами художніх образів (О.О.Мелік-Пашаєв, А.І.Савенков). Вони представляють собою сукупність множини певних психічних властивостей, які забезпечують у своїй функціональній єдності максимальну самореалізацію дитини у процесі художньо-творчої діяльності. В структурі цієї здібності є утворення, які забезпечують її „профіль”, специфічність певної художньої діяльності (образотворчої, літературної), і є утворення, що формуються як „родові” якості, загальні для будь-якої художньо-творчої діяльності.

У розумінні художньо-творчих здібностей як „ансамблю властивостей особистості” необхідним є знання структури цієї інтегральної якості: які компоненти є провідними, якою є їх ієрархія. Без цього неможливо зрозуміти, як розвиваються окремі структурні елементи з віком під впливом навчання, як правильно оцінювати здібності та впливати на процес їх розвитку.

У психологічній літературі традиційно підкреслюється тісний взаємозв’язок між творчими здібностями і потребами, емоціями, нахилами, інтересами (В.І.Андреєв, Г.О.Балл, Н.С.Лейтес, О.М.Лук, В.О.Моляко). Так, психолог Н.С.Лейтес зауважує, що заглибленість у певну діяльність „не може не сприяти розвиткові відповідних здібностей. Разом з тим більшою мірою захоплює, дає більше задоволення та діяльність, яка відбувається успішніше, тобто до якої людина більш здібна” [3, с.11]. Тому турбота про розвиток здібностей передбачає цілеспрямоване формування мотивів діяльності учнів [2].

Отже, розглядаючи творчі здібності до певної діяльності як цілісну властивість особистості, ми виділяємо в ній мотиваційний та інструментальний компоненти.

Ґрунтуючись дослідженнях мотивації творчої та навчальної діяльності школярів, представлених українськими дослідниками В.І.Андреєвим, Н.М.Бібік, О.Я.Савченко, О.Л.Яковлєвою, З.В.Юрченко та ін., ми виокремлюємо у структурі мотиваційного компоненту художньо-творчих здібностей молодших школярів зовнішні та внутрішні мотиви.

Зовнішні мотиви безпосередньо не пов’язані з діяльністю, але впливають на її успішність (довіра до вчителя; прагнення отримати гарну оцінку, похвалу дорослих, позитивний відгук від слухачів тощо). Внутрішні мотиви пов’язані безпосередньо із самим процесом художньо-творчої діяльності, її результатами (схильність до занять художньою творчістю, бажання висловитись, поділитись враженнями, допитливість, творчий інтерес, почуття захопленості, емоційний сплеск тощо).

Інструментальну складову художньо-творчих здібностей молодших школярів утворює єдність та взаємообумовленість трьох рівнів: емоційно-ціннісного, креативного та спеціального. [5, с. 14].

І. Емоційно-ціннісний компонент – емоційно-ціннісне ставлення особистості до світу (цілісне художньо-чуттєве сприймання, художня спостережливість, емоційна вразливість, увага до внутрішнього світу інших, здатність до співпереживання).

ІІ. Креативний компонент – здібності до створення образів (творча уява, художньо-образне та асоціативне мислення).

ІІІ. Спеціальний компонент – якості, що сприяють оволодінню засобами певного виду мистецтва (музичного, образотворчого, літературного). Спеціальними якостями, уміннями та навичками, необхідними для літературної творчості, є такі: чутливість до слова, відтінків його значень, звукових якостей; багатство словникового складу; поетичний слух; навички римування; володіння засобами художньої виразності тощо. Якостями, важливими для образотворчої діяльності є розвинений окомір, відчуття кольору, відчуття симетрії та ін; для музичної діяльності – чуття ритму, музичний слух тощо. Перший компонент – це, власне, внутрішня сутність особистості, другий компонент характеризує загальні творчі здібності особистості, третій компонент включає спеціальні художні здібності, якості. Така ієрархія рівнів пояснюється тим, що в художній творчості, як визначають дослідники В.О.Глоцер, Г.Н.Кудіна, В.О.Левін, З.Н.Новлянська, Н.Ф.Чубук, головну роль відіграє емоційно-ціннісне ставлення особистості до світу [5], [6], [8].

Творча діяльність – це власне, входження людини в культурний континуум, а отже, функції художньо-творчої діяльності співзвучні функціям культури, а саме: функції соціальної інтеграції; організації людей у їхній колективній життєдіяльності, регуляції взаємодії, консолідації та самоідентифікації; пізнавально-комунікативної функції (забезпечує адаптацію людей до умов існування і містить культуру пізнання, світогляду, обміну інформацією і досвідом); рекреаційної функції (психічна реабілітація і релаксація) [4, с.24].

Таким чином художньо-творча діяльність сприяє:

-   особистісному розвитку – інтелектуальному, духовному, дає можливість самореалізуватись, актуалізувати власний досвід;

-   прискоренню світового культурного прогресу, допомагає осягнути дійсність, яка ще не вивчена реально, і таким чином, розширює, забігаючи вперед, готує своєрідну зону найближчого розвитку людства;

-   певним чином "призупиняє час”, дає можливість у сучасній бурхливій напруженій епосі насолоджуватися саме теперішнім моментом буття (це особливо стосується художньої праці, образотворчої та декоративно-прикладної діяльності і т.д.);

-   розкриттю цілого світу – цікавого і неповторного, в якому людина виступає справжнім творцем, учасником життя;

-   захисту дитини від хімічних стимуляторів, оскільки світ творчості красивіший і привабливіший за віртуальний чи спотворений алкоголем, наркотиками.

Власний педагогічний досвід переконує, що художня творчість (літературна, образотворча, декоративно-прикладна тощо) у дитячі роки – умова та засіб максимального розкриття творчих здібностей, активізації емоційно-почуттєвої та комунікативної сфери, пізнавальних інтересів та духовного потенціалу школярів.

Положення про важливість цілеспрямованого розвитку художньо-творчих здібностей молодших школярів були покладені в основу програми "Світ творчості”, розробленої та апробованої нами у початкових класах міста Чернігова, у Городянській школі-інтернаті для дітей-сиріт, а також на базі Центру дитячої творчості МДЦ "Артек”. Мета програми – розвиток творчих здібностей дітей (з акцентом на розвитку художньо-творчих здібностей), розкриття прихованих можливостей кожної дитини шляхом стимулювання мотивації та підтримки віри у свої сили шляхом цілеспрямованого впливу на кожну складову здібностей.

У процесі виконання творчих завдань, ігор, проектів, релаксацій, тренінгів, сенсорних завдань, завдань-конкурсів, театралізацій, під час розв’язання творчих проблем та ін. діти набувають рис особистості, яка здатна до творчості у різних видах діяльності. А оскільки творчі способи діяльності універсальні, то дитина переносить їх не тільки у навчальну діяльність, а і у повсякденне життя для вирішення різноманітних проблем. У результаті такого творчого навчання кожен, незалежно від вихідного рівня творчих здібностей, може піднятися на більш високий щабель творчих звершень, а головне – вчиться мистецтву життєтворчості, намагається бути добрішим, емпатійним, змінювати на краще себе та навколишній світ.

Визначаючи естетичний, розвивальний потенціал художньої творчості, слід враховувати, що жодна сфера людської діяльності не має такої глибини емоційного впливу на людину, як мистецтво, що за кожним визначним твором постає яскрава і самобутня особа митця, розумом, почуттям, волею якого створене все те прекрасне, над чим безсилий час.

Отже, художня творчість невід’ємна від духовності, адже духовна людина – це людина творча, і саме вона спричиняє поступ нації. Вона не тільки створює картини, вірші, музику, - вона створює світ у своєму серці. Це копітка творча робота над собою кожен день, і цій роботі слід вчити, починаючи з дитячих років. Якщо поміркувати, то всі явища нашого життя, які прийнято називати "бездуховність” - емоційна тупість, відсутність милосердя, екологічної свідомості, історичної пам’яті, ініціативи, утилітарне ставлення до всього у світі і т.д. в значній мірі пов’язані з неповноцінним естетичним та художньо-творчим вихованням особистості у дитинстві, що безперечно гальмує процеси становлення духовної еліти нашого суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Біла книга національної освіти України. Проект. / Академія пед. наук України; за ред. В.Г.Кременя. – К., 2009, – 285 с.
2. Костюк Г.С. Здібності та їх розвиток у дітей. Київ: „Знання”, – 1963. – 93 с.
3. Лейтес Н.С. Способности и одаренность в детские годы. – М.: Знание, 1984. – 80 с.
4. Масол Л.М. Загальна мистецька освіта: теорія і практика: монографія /Л.М.Масол. – К.: Промінь, 2006. – 432 с.
5. Мелик-Пашаев А.А. Педагогика искусства и творческие способности. – М.: Знание, 1981. – 96 с.
6. Мелик-Пашаев А.А. Художественная одаренность детей, ее выявление и развитие. Метод. пос. /Мелик-Пашаев А.А., Новлянская З.Н., Адаскина А.А., Чубук Н.Ф.– Дубна.: Феникс+, 2006. – 112 с.
7. Національна еліта та інтелектуальний потенціал України / Тези доповідей міжнародної наукової конференції (18-20 квітня, 1996 р., м. Львів). – Львів: ІРД НАНУ, 1996. – 312 с.
8. Савенков А.И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. – М.: Педагогическое общество России, 1999. – 220с.
9. Савченко О.Я. Новий етап розвитку 4-річної початкової школи // Початкова школа. – 2001. – №1. – С.6-10.
10. Теорія елітарної демократії. [Електронний ресурс] – Режим доступу  http://www.lawbook.by.ru/theory/skakun/12.shtml