Стрімкий розвиток сучасного життя висуває перед освітою принципово нові питання, оскільки колишня парадигма, що відбивала сутність та інтереси індустріального суспільства, поступово замінюється методологією інформаційного суспільства. Спрямованість системи освіти на засвоєння системи знань, яка була традиційною і виправданою ще декілька десятиліть тому, вже не відповідає сучасним потребам особистості та соціальному замовленню. Молоде покоління має бути захищеним і мобільним на ринку праці, здатним ефективно діяти у нестандартних ситуаціях, робити особистий духовно-світоглядний вибір та навчатися впродовж життя.

Одними з суттєвіших ознак революції в освіті ми вважаємо:

-         перехід від засвоєння інформації до формування якостей, необхідних для творчої діяльності та постійного засвоєння нової інформації;

-         утвердження компетентнісного підходу до побудови змісту освіти, за якого важливими є результати навчання (що учні знають, уміють та чи можуть ефективно використати це на практиці).

Головним стимулом для розвитку зусиль у галузі компетентнісного підходу в освіті стали вимоги бізнесу та підприємництва. Сучасні роботодавці в більшості країн зазвичай не мають претензій до рівня технічних знань випускників вищих навчальних закладів, проте вони часто відзначають як ваду сучасної освіти невпевненість випускників і брак досвіду при інтеграції і застосуванні знань у процесі прийняття рішень [3, c.18].

Експерти країн Європейського Союзу визначають поняття компетентність як ”здатність застосовувати знання і уміння”, ”спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу”. На відміну від ЗУНів, що передбачають дію за зразком, аналогією, компетентність передбачає досвід самостійної діяльності на основі знань [3, c.21]. Необхідними для досягнення життєвого успіху визнаються такі риси особистості, як самостійна продуктивність, активність, ініціативність, креативність. Отже, творча компетентність людини набуває життєвої важливості.

Творча компетентність – це знання, уміння, навички, ставлення, необхідні для успішної творчої діяльності та можливість використати їх в житті, на практиці. Вона визначається як здатність людини генерувати ідеї, висувати гіпотези; здібність фантазувати; асоціативність мислення; здібність бачити протиріччя; здібність переносити знання та вміння у нові ситуації; здібність відмовитися від нав'язливої ідеї, подолати інертність мислення; незалежність суджень; критичність мислення, здібність оцінно судити [1, c.32]. Творча компетентність містить такі аспекти, як мотивація, ціннісні орієнтації, емоційний досвід.

Творчу компетентність можна визначити як надпредметну, або ключову. За визначенням О.В.Овчарук, ключові компетентності мають бути сприятливими для всіх членів суспільства, тобто відповідними всім незалежно від статі, раси, сімейного стану тощо. Вони повинні відповідати цілям освіти і носити особистісно орієнтований характер.

Що ж таке творчість та творча діяльність? Над цим питанням міркувало багато видатних вчених, митців у давні часи та зараз. На сучасному етапі розвитку науки дослідниками робляться спроби виявлення механізмів і прийомів, структур і схем, методів і процедур, які використовуються свідомо чи несвідомо творцем у процесі пошуку. Виявлено, що творчий процес містить деякі закономірні риси, що робить його певною мірою логічним. Разом із тим будь-який творчий акт визнається унікальним. Такі суперечності у дослідженні творчості не є рідкістю. Подібні алогізми належать до так званих „таємниць творчості”, про які висловлювались мислителі усіх часів та епох.

Дослідження різними науковими школами природи творчості дає змогу оцінити її як обов’язкову умову людського існування, соціального прогресу, вищу духовність особистості як суб’єкта творчого процесу (О.О.Потебня, П.К.Енгельмейер, М.М.Бахтін, М.О.Бердяєв, Л.С.Виготський, В.О.Роменець , Б.М.Неменський та ін.).

Переважна більшість науковців визначає сутність поняття „творчість” як продукт людської діяльності, що породжує якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного або індивідуального значення (В.І.Андреєв, Г.О.Балл, Дж.Гілфорд, О.М.Леонтьєв, І.Я.Лернер, В.О.Моляко та ін.). Поширеною серед науковців є думка про те, що творчість є формуванням нових комбінацій зі старих елементів. Однак, дотримуючись аксіологічного підходу до розуміння творчості, вважаємо, що поза ціннісним аспектом творчість утрачає сенс. Її значущість – у позитивній продуктивності, що є головним стрижнем усіх творчих пошуків письменників, митців, учених і т.д.

На нашу думку, одним із варіантів гуманістичного відгуку на глобальні суперечності сьогоднішнього світу є формування в учнів розуміння життя як творчого акту, нового ставлення до світу на основі холістичних і гуманістичних поглядів з метою збереження рівноваги «людина-природа», «людина-суспільство», «людина-людина».

Саме на цьому наголошує сучасна концепція педагогіки життєтворчості. У ній утверджується розуміння життя як акту творчості, коли особистість розробляє і здійснює свій життєвий проект і несе відповідальність за свою особисту долю (Р.А.Ануфрієва, І.Г.Єрмаков, В.Д.Повзун, Л.В.Сохань та ін.). Щоб стати творцем власного життя, навчитися пізнавати навколишній світ, адаптуватися до непростих умов сьогодення, необхідно мати розвинені творчі здібності. Здатність до самостійного творчого життя формується поступово і ґрунтується на розкритті творчого потенціалу дитини, її саморозвитку [2, c.19].

Проекцією цих ідей у площину педагогічної практики може бути посилення уваги педагогів до розвитку емоційно-ціннісного ставлення учнів до світу, формування у них способів творчої діяльності, організація повноцінної творчої практики, інтеграція різних видів творчої діяльності школярів (літературної, театральної, музичної, образотворчої тощо).

Недоліками традиційної системи навчання, які гальмують процес становлення творчих сил школярів ми вважаємо:

-         спрямованість змісту освіти переважно на розвиток лівої півкулі мозку (логічне пізнання світу) та недостатня увага до розвитку правої півкулі (емоційно-образне пізнання);

-         недооцінка ролі емоційних переживань при засвоєнні знань;

-         накопичення дитиною значної кількості інформації, яку вона не відчула і «не прожила»;

-         підміна незрілих форм естетичного мислення штампами і шаблонами;

-         недостатня увага педагогів до процесуального компоненту творчої діяльності (навчання прийомам, способам творчої діяльності);

-         невміння педагогів бути прикладом справжньої творчої особистості для дитини – привносити творчість у будь-яку справу, дію.

Отже, життєвий успіх ми розуміємо не тільки як влаштування на ринку праці, досягнення особистого матеріального добробуту, а в першу чергу як можливість самоактуалізуватися, розкрити та розвинути свої природні здібності і задатки, здійснювати творчу діяльність у навчальному процесі та поза нього, змінюючи своє життя та життя своєї країни на краще.