На
початку ІІІ тисячоліття в усьому світі намітилася тенденція до переосмислення
сутності людини, мети її існування, а також цілей освіти. Як відомо, радянська
наукова думка минулого століття утвердила в нашій країні та в багатьох інших матеріалістичну
методологію. Це стало однією з головних причин утилітарного ставлення людей до
світу, глобальної екологічної катастрофи, а також спричинила втрату сенсу життя
значної частини людства, що є коренем зародження проблем наркоманії,
алкоголізму, сексуальної розбещеності, комп’ютерної залежності, пошуку
різноманітних задоволень тощо.
Розвиток філософської
доктрини на основі марксистської методології привело до проголошення в нашій
країні біосоціальної природи людини. Однак біосоціальне трактування сутності
людини є явно спрощеною: головна слабкість подібного підходу полягає у знятті
проблеми духовного в людині.
На думку вітчизняного
педагога В.Андрущенка, бездуховність людства перетворюється на «демонічну силу
історії». Вона збуджує конфлікти, втягує народи у руйнівні війни, формує
споживацьке ставлення до природних багатств. Людину у ХХ столітті фактично «звели» до фізичного тіла,
її потреби – до пошуку комфорту за будь-яку ціну [1, с.8].
На ці
сумна факти звертають увагу українські вчені з різних галузей наук – філософії,
психології, біології, екології, медицини та ін. На нашу думку, за останні роки
відчуваються позитивні зрушення у вирішенні зазначених проблем, зокрема у
системі освіти.
На
думку сучасних педагогів Ш.Амонашвілі, В.Андрущенка, В Салєєва та ін., місія
освіти полягає у формуванні глибокого усвідомлення людиною власною духовної
сутності, повернення до якої є єдиним способом збереження генофонду нашої
країни. На необхідності домінування в системі освіти духовно-творчої функції
наголошують дослідники, які займаються в нашій країні проблемами гуманітаризації
освіти (С.Гочаренко, Ю.Мальований та ін.), художньо-естетичного вихованням
учнів (Л.Масол, Н.Миропольська та ін), розвитку мовленнєвотворчих здібностей
школярів (Н.Бібік, О.Савенков, О.Савченко та ін).
Зараз стає
очевидним безпорадність методик навчання, спрямованих на засвоєння великої
кількості знань, важливішим є навчання здобувати знання, вміння використати її
у нестандартних ситуаціях, здатність висувати оригінальні ідеї, а головне –
бути духовною, емпатійною, людиною. (Згадаємо думку грузинського педагога Ш.О.Амонашвілі:
що з того, що ми виховали бездуховного відмінника?) Ці думки, звісно, не нові, вони
проголошувались багатьма вченими-гуманістами Г.С.Сковородою, К.Д.Ушинським,
С.Ф.Русовою, В.О.Сухомлинським та ін., однак зараз вони постають особливо
актуально для України.
Сьогодні
ми бачимо в школі не просто навчальний заклад зі своїми шкільними проблемами, а
бачимо у ній відображення всіх суперечностей і хвороб дорослого світу і в той
же час зародок майбутнього, можливість руху вперед, «колиску» українського
суспільства.
На думку розробників проблеми
естетичного виховання І.Зязюна, О.Рудницької, Л.Масол, О.Мелік-Пашаєва,
Б.Нєменського, розв’язувати серйозні виховні задачі вже у найближчому
майбутньому в рамках шкільної програми дає можливість залучення школярів до
художньо-творчої діяльності. Художній цикл предметів: література, музика, образотворче
мистецтво і т.д. в силу своєї специфіки здатний розвивати внутрішній світ зростаючої людини,
формувати творчий підхід до життя. Цей канал духовного розвитку особистості
недостатньо розкритий і не використовує власного величезного потенціалу для духовного та творчого
становлення дітей.
За
нашим глибоким переконанням, у навчально-виховному процесі початкової школи значне
місце має відводитися художньо-творчому вихованню учнів, яке формує
емоційно-ціннісного ставлення дітей до світу та передбачає емоційну чутливість
дитини, її увагу до внутрішнього світу інших людей, здатність до
співпереживання, здібність оцінно судити, висловлювати свої погляди,
переконання тощо. Це необхідно, по-перше, тому що, творчий розвиток формує
людину свідому, активну, творчу, з власними переконаннями, не нав’язаними
штучно певною ідеологією. По-друге, тому що дітям від природи властива надзвичайна емоційність та
чутливість до образних вражень, відкритість до світу. По-третє, тому що емоційно-ціннісне
ставлення до світу – це провідний компонент художньо-творчих здібностей дітей
(музичних, літературних, образотворчих), основа художньої творчості, а
отже, це умова для становлення майбутніх митців, письменників, поетів,
художників.
Художня
творчість за своєю суттю є унікальною, оскільки гармонійно поєднує інтуїтивні
та логічні процеси. За
останніми даними психологічних та педагогічних досліджень (О.Кульчицька,
Л.Масол та ін.), навчально-виховний процес у наших школах орієнтований
переважно на розвиток лівої півкулі мозку, яка, за теорією функціональної
асиметрії мозку, забезпечує роботу раціонально-логічного мислення, обробляє
інформацію алгоритмічно, лінійно. Це значною мірою знижує діяльність правої
півкулі, яка відповідає за емоційно-образне, інтуїтивне, холістичне опрацювання
інформації та забезпечує творчий характер мислення людини.
Обидві
розумові стратегії – логічні і образні тісно переплітаються, взаємодіють, але
недооцінювання значення однієї з них веде до однобічного розвитку особистості. Як результат – не стимулюється
розвиток емоційно-чуттєвої сфери, інтуїції, натхнення, що є досить важливим для
формування емоційно-ціннісного ставлення до світу. Вищезгадані результати
досліджень пояснюють, чому в Україні художньо обдарованих дітей в сотні,
якщо не в тисячі разів більше, ніж гарних художників, музикантів, поетів. Це
значною мірою дає
відповідь на питання, чому у сучасному суспільстві бракує духовних цінностей.
Як
відомо, за теорією марксистсько-ленінської ідеології, в оцінці емоційних станів
фізіологічні компоненти стають визначними. Однак такий підхід не допустимий у
дослідженні емоційного світу людини. Її сутність набагато складніше, ніж у
тварин і не обмежуються біологічними властивостями. Вона не обмежується і
соціальними якостями.
Прогресивні
українські педагоги і психологи переконують, що естетичне як феномен культури
значно піднімається над біологічним початком, оскільки споглядання прекрасного,
безкорислива насолода ним, переживання трагічного і очищення за його допомогою,
осягнення сутності комічного – всі ці явища суто духовні. Саме тут, при появі
вищого, тобто духовного початку, емоційні сфери людини і тварини принципово
різняться (В.Салєєв).
Як
відомо, з творчим розвитком людей в країні пов’язаний прогрес суспільства.
Мистецтво, художня творчість допомагає осягнути дійсність, яка ще не вивчена
реально, і таким чином, розширює, забігаючи вперед, готує своєрідну зону
найближчого розвитку країни в духовній та матеріальній сферах.
Високий рівень
художньо-творчого розвитку особистості дає їй можливість краще адаптуватися до
нових соціальних умов, протистояти психологічній напруженості, яка значно
зросла за останні роки та відображається на психіці дітей, допомагає дитині
бути самодостатньою у судженнях, у власній творчості, формуючи таким чином
творчий потенціал нації.
Однак
незважаючи на усвідомлення значною частиною вчених нашої країни важливості
художньо-творчого розвитку дітей, на практиці ми не бачимо суттєвих зрушень у
розв’язанні цієї проблеми. Спостерігаючи за навчальним процесом у початковій
школі, не припиняєш дивуватися протиріччю між могутнім потягом дитини до
творчості у різних формах її прояву (малювання, ліплення, віршування, створення
казок і т. д.) та неможливістю повноцінно реалізовувати свій потенціал у
творчій діяльності на уроках. Факторів які впливають на процес творчого
розвитку молодших школярів у навчальному процесі, багато: зміст освіти, шляхи,
методи та засоби навчання, майстерність та творчість вчителя, його уважний гуманний
підхід до кожної дитини.
У нашому експериментальному
дослідженні з розвитку літературно-творчих здібностей (ЛТЗ) молодших школярів
ми висунули гіпотезу, що рівень розвитку зазначених здібностей можна значно
поліпшити, якщо врахувати наступні дидактичні умови:
-
збагачувати емоційно-чуттєвий та
комунікативний досвід учнів;
-
навчати їх елементарних прийомів
літературної творчості;
-
готувати учнів до створення
літературних продуктів на міжпредметному змісті;
-
інтегрувати різні види творчої
діяльності учнів (літературну, образотворчу, театральну, музичну);
- створити
розвивальне емоціогенне середовище, що стимулює дітей до творчості.
Процес
розвитку ЛТЗ має здійснюватися поетапно і набувати цілеспрямованого керівництва
через систему завдань міжпредметного характеру, яку ми розробили з урахуванням
мотиваційного, змістового і процесуального компонентів навчальної діяльності та
зорієнтували її на розвиток усіх складових літературно-творчих здібностей.
Для ефективного творчого навчання
необхідно знати структуру здібності, яку ми формуємо. Отже, розглянемо
структуру літературно-творчих здібностей молодших школярів.
На основі
аналізу різних підходів до визначення компонентного складу творчих та
літературних здібностей (О.О.Мелік-Пашаєв, З.Н.Новлянська, З.В.Юрченко та ін.)
нами було з’ясовано структуру літературно-творчих здібностей, яка представляє
собою єдність мотиваційної (схильність
до занять літературною творчістю, бажання висловитись, творчий інтерес, почуття
захопленості, прагнення отримати похвалу тощо) та інструментальної (художнє
сприймання, емоційна вразливість, здатність до співпереживання, творча уява,
художньо-образне мислення, чутливість до слова, багатство словникового складу
тощо) складових. Виділені
складові дозволяють припустити, що процес розвитку літературно-творчих
здібностей є керованим, тобто розвиток кожного з компонентів частково підлягає
змінам. Їх повноцінний розвиток
можливий у процесі літературно-творчої діяльності, навколо
якої створюється «креативний простір», який інтегрує різні види художньої
діяльності (образотворчої, музичниої, театральної тощо). та в межах
якого дитина може повноцінно творити, ознайомлюватися зі стратегіями творчого
мислення, прийомами синтезування образів уяви, створення метафор тощо.
Розроблену
нами методику ми впроваджували з 2001-2002 н.р. у навчально-виховний процес
Чернігівських ЗСШ І-ІІІ ст. №1, №12, ЗСШ І ст.
№36, ЗОШ І-ІІІ ст. №4, №29, ЗОШ І-ІІІ ст. №4 м. Корюківки,
Радянськослобідській та Киїнській ЗОШ І-ІІІ ст. Чернігівського району під час
уроків та у позакласній діяльності за допомогою розвивальної програми «Світ
творчості».
Нами було
розроблено, теоретично обґрунтовано та практично апробовано систему творчих
завдань, спрямовану на розвиток літературно-творчих здібностей молодших
школярів [4].
І блок
Завдання з
розвитку емоційно-чуттєвого сприймання
|
Тип
|
Завдання з розвитку слухового сприймання
|
|
Тип
|
Завдання з розвитку зорового сприймання
|
|
Тип
|
Завдання з розвитку тактильного сприймання
|
Завдання з
розвитку мовлення
|
Тип
|
Завдання
на збагачення і активізацію словникового запасу учнів.
|
|
Тип
|
Завдання
на оволодіння засобами художньої виразності.
|
|
Тип
|
Завдання
на оволодіння емоційною виразністю літературної мови.
|
|
Тип
|
Завдання на ознайомлення з виражальними засобами
поетичного слова
|
Завдання з
розвитку уяви
|
Тип
|
Завдання з розвитку репродуктивної уяви
|
|
Тип
|
Завдання з розвитку творчої уяви
|
Завдання з
розвитку мислення
|
Тип
|
Завдання з розвитку асоціативного мислення
|
|
Тип
|
Завдання на смисловий і структурний аналіз тексту.
|
|
Тип
|
Завдання з розвитку образного мислення
|
ІІ блок
|
Тип
|
Завдання на завершення творчого продукту
|
|
Тип
|
Завдання на створення творчого продукту
|
|
Тип
|
Завдання на вдосконалення творчого продукту
|
Завдання
підготовчого характеру (І блок) спрямовані на активізацію основних психічних
процесів, задіяних у літературній творчості. Завдання основного блоку (ІІ блок)
поступово готують учнів до самостійної літературно-творчої діяльності: спочатку
виконуються завдання на завершення творчого продукту, потім на його самостійне
створення. На завершальному етапі діти вчаться самостійно вдосконалювати власні
твори, казки, оповідання, вірші тощо. Навчально-пізнавальна діяльність
молодшого школяра при цьому носить спочатку частково-пошуковий, потім творчий
характер.
Впровадження
системи творчих завдань реалізує такі цілі: посилення емоційно-чуттєвого
ставлення до світу, здатності до емпатії, рефлексії; розвиток фантазії,
образного мислення; розвиток усного та писемного мовлення, збагачення
словникового запасу учнів, оволодіння засобами художньої виразності; залучення
дітей до техніки творчості; актуалізація творчої практики, можливість
висловлення емоцій, почуттів засобами рідного слова; стимулювання та корекція
самооцінки на грунті індивідуально-творчих досягнень.
Результати
експерименту ще раз засвідчили той факт, що ефективною система творчих завдань
з розвитку літературно-творчих здібностей буде лише в тому випадку, якщо
вчитель сам зацікавлений процесом творчості, виступає генератором ідей, центром
творчої думки та є прикладом для наслідування творчої активності, ініціативи. У
розвитку дитячої творчості важливою є організації навчально-виховного процесу
на засадах особистісно зорієнтованих методик, побудованих на діалозі, виборі,
партнерських взаєминах учителя з учнями, організації групової співпраці
школярів.
У
процесі експерименту ми виявили, що для дітей під час навчання важливою є
підтримка дорослих, позитивна оцінка їх творчих зусиль, їх здатності бути
співпричетним, а не байдужим до всього у світі. Для вчителя, який займається
літературно-творчим розвитком учнів, першочерговим завданням не є виправлення
мовних помилок у творах маленьких письменників, як про це думає більшість
вчителів. Важливо не пропустити той момент, коли дитина сприймає світ як
частинку себе: вона співпереживає героям, розуміє їх почуття, потреби,
співчуває їм, співіснує з ними, а не сприймає їх механічно. Чи не до цього
прагнуть всі митці світу? Чи не це розуміється вченими як вищий прояв художньої
творчості? Чи не це відрізняє духовну людину від прагматичної? Не знищити
багатий емоційний світ дитини, безпосередність, чистоту та відвертість
почуттів, вчити сприймати світ з любов’ю – важливе завдання вчителя.
Звісно,
педагог і сам має бути творчою, чутливою, здатною до емпатії людиною. Слід пам’ятати, що розуміти та
підтримувати дитину – значно важливіше, ніж повчати і вказувати на помилки.
Тільки гуманний вчитель зможе виховати розумних, духовних та творчих громадян
нашої країни.
Література
- Андрущенко В. Цивілізаційна місія
освіти. – Відкритий урок. Плеяди. - №4-5. – С.8-10.
- Мелик-Пашаев А.А. Художественная одаренность детей, ее
выявление и развитие. Метод. пос. /Мелик-Пашаев А.А., Новлянская З.Н., Адаскина
А.А., Чубук Н.Ф.– Дубна.: Феникс+, 2006. – 112 с.
- Савенков
А.И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. – М.: Педагогическое
общество России, 1999. – 220 с.
- Явоненко М.В. Розвиток літературних здібностей молодших
школярів у процесі виконання творчих завдань / Вісник Чернігівського державного
педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. Випуск 38. Серія: педагогічні
науки: Збірник. – Чернігів: ЧДПУ, 2006. – №38. – 278с. – С. 79-81.
